24 серпня 2015 року відзначається 24-а річниця Незалежності України. Повертаючись до теми історичних шляхів становлення Незалежності України згадаємо основні етапи розвитку української держави та політико-правове закріплення суверенітету України. Україна пройшла довгий і тернистий шлях до своєї незалежності. Без глибокого осмислення минулого, яким би складним і суперечливим воно не було, неможливо створити нову державу, серцевиною якої має стати право, як основа незалежності. Сьогодні можна виділити такі етапи розвитку української держави. Період давньоруської державності й права (VI – середина XIV ст.). Засади цього періоду пов’язані із виникненням, розвитком, занепадом і поступовим розпадом Київської Русі. Саме в цей період виникла давньоруська правова система, основою якої стала видатна пам’ятка українського права – Руська правда. Правові та державницькі традиції Київської Русі успадкувала Галицько-Волинська держава. Литовсько-руська форма української державності й права (друга половина XIV – середина XVI ст.).Продовжився із загарбанням руських земель Великим князівством Литовським. Їх державно-правова організація значною мірою була ним успадкована. Відбувся подальший розвиток українського права, видатними пам’ятками якого, а також литовського й білоруського права, є Литовські статути. Подальша колонізація українських земель, об’єднання Великого князівства Литовського з Польським королівством призвели до втрати після Люблінської унії 1569р. литовсько-руської форми української державності. Центром боротьби за волю українського народу стає Запорозька Січ – військово-демократична форма української державності (XVI – середина XVII ст.) правова система нашої держави у цей період була заснована на нормах звичаєвого козацького права. Наступний етап розвитку української державності започаткувала перемога українського народу в Національно-визвольній війні 1648 – 1654 рр. Її результатом стало виникнення української козацької держави – Гетьманщини – та формування правової системи цієї держави (середина XVII – друга половина XVIII ст.). Входження за Березневими статтями 1654 р, до складу Росії прирікало Україну на поступове обмеження та ліквідацію її автономії. До основних джерел права цього періоду слід віднести гетьманські статті – конституції Гетьманської держави. Проте, царський уряд країни дедалі більше обмежував дію гетьманського законодавства. Не набула законодавчого оформлення й спроба кодифікації українського права (назва документу – «Права, за якими судиться малоросійський народ»). Правове становище українських земель у XVIII – XX ст. було обумовлене їхнім перебуванням у складі Австрійської (пізніше – Австро-Угорської) та Російської імперій. На українські землі поширювалося законодавство цих держав. Період становлення в 1917 – 1920рр. пов’язаний із воєнно-політичною боротьбою українського народу за відновлення незалежної Української держави. Отже, як відомо, 7 листопада 1917 р. була проголошена Українська Народна Республіка (УНР), 13 листопада 1918 р. у Львові було проголошено створення Західноукраїнської Народної Республіки. У цей період відбувся процес творення українського національного законодавства – загальновідомі Універсали Центральної Ради (1917 – 1918рр.), а також Конституція УНР (1918 р.). Період становлення й розвитку України як радянської республіки, від 1922 р. – як союзної республіки в складі СРСР. На території республіки створюється власне законодавство, яке, однак, було засноване на загальносоюзному законодавстві. Період розбудови незалежної України почався з прийняттям 16 липня 1990 р. Верховною Радою УРСР Декларації про державний суверенітет України, та продовжився прийняттям 24 серпня 1991 р. Акта проголошення незалежності України. Закріпив незалежність України Всенародний референдум від 1 грудня 1991 р. Першим законодавчим актом, що закріплював суверенітет України, стала прийнята 16 липня 1990р. Верховною Радою Української РСР Декларація про державний суверенітет України. Розділ І Декларації «Самовизначення української нації» – закріплює положення про те, що Україна як суверенна національна держава існує й розвивається в існуючих кордонах на основі здійснення українською нацією свого невід’ємного права на самовизначення. Щодо розділу II «Народовладдя», то він проголошує, що громадяни Республіки всіх національностей становлять народ України, який є в ній єдиним джерелом влади. Розділ III «Державна влада» – проголошує повну самостійність України у вирішенні будь-яких питань свого державного життя. Розділ IV «Громадянство Української РСР» (на момент прийняття Декларації наша держава мала саме таку офіційну назву) – говорить що існування громадянства України, рівність і гарантованість прав і свобод усіх громадян Республіки. Розділ V «Територіальне верховенство» – закріплює верховенство України на всій її території, яка в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена або використана без згоди на те республіки. Розділ VI «Економічна самостійність» – утверджує, що Україна самостійно визначає свій економічний статус та закріплює його в законах держави. Виключне право на володіння, користування та розпорядження багатством України має її народ. Розділ VII «Екологічна безпека» – закріплює за Україною можливість самостійно встановлювати порядок організації охорони природи на своїй території та виключне право на володіння, користування та розпорядження природними багатствами країни. Розділ VIII «Культурний розвиток» – утверджує самостійність України щодо питань науки, освіти, культурного та духовного розвитку української нації, гарантує всім національностям, які проживають на території республіки, право вільного національно-культурного розвитку. Розділ IX «Зовнішня і внутрішня безпека» – закріплює право України на власні Збройні Сили, внутрішні війська та органи державної безпеки. Розділ X «Міжнародні відносини» – утверджує Україну як суб’єкт міжнародного права, що здійснює безпосередні відносини з іншими державами, виступає рівноправним учасником міжнародного спілкування, бере участь у діяльності міжнародних організацій. У цьому ж розділі закріплюється визнання в Україні переваги загальнолюдських цінностей над класовими та пріоритету загальновизнаних норм міжнародного права над нормами внутрішньодержавного права. Прийняття Верховною Радою Української РСР 24 серпня 1991 р. Акта проголошення незалежності України стало логічним продовженням процесів державної розбудови України. У цьому історичному документі закріплено незалежність України й створення самостійної Української держави, яка дістала офіційну назву «Україна». Були проголошені неподільність і недоторканність території України, а також те, що віднині на цій території мають чинність виключно Конституція і закони України. На той час питання про реалізацію права народу України на самовизначення виходило за межі компетенції Верховної Ради УРСР і мало вирішуватися виключно всеукраїнським референдумом. Тому 24 серпня 1991 р., крім Акта проголошення незалежності України, було прийнято й постанову Верховної Ради УРСР «Про проголошення Незалежності України». Цією постановою передбачалося провести 1 грудня 1991 р. Всеукраїнський референдум на підтвердження Акта проголошення незалежності України. Підсумки цього референдуму, що остаточно закріпив незалежність України, показали, що за незалежність проголосували понад 90 % громадян України, які брали в ньому участь. Саме після оголошення результатів референдуму відбулося Дипломатичне визнання України як незалежної держави багатьма країнами світу. За інформацією Хмельницького міськрайонного управління юстиції
Переглядів: 22283 |Коментарів: (0) |
Шановний відвідувачу, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач. Ми рекомендуємо Вам зареєструватися або увійти на сайт под своїм іменем.