Відмороження, як відомо, настає від впливу низьких темпера­тур на тканини організму. Особливо небезпечне поєднання високої во­логості та рвучкого холодного вітру, за такої погоди можна зазнати від­мороження навіть за температури близької до 0°С, якщо, до того ж, мокрі одяг та взуття. Має значен­ня також пониження опірності орга­нізму внаслідок перевтоми, висна­ження, кровотечі, голодування, ал­когольного сп’яніння. Сприяють від­мороженню хвороби судин та периферичних нервів, особливо діабетичні, раніше перенесені відмороження, понижена больова й тактильна чутливість під час різних неврологічних захворювань, тісне взуття, одяг тощо. Найчастіше за­мерзають пальці рук і ніг, а також ніс, вуха і щоки. Серед усіх випадків холодової травми – найбільше уражень кінцівок, вух, носа.
Категорично не можна «грітися» на морозі алкоголем. При його прийомі відчуття тепла оманливе. Алкоголь розширює судини шкіри і людина набагато швидше втрачає тепло тіла.
Розрізняють два періоди гострого прояву відмороження – дореактивний та реактивний. Дореактивний може тривати від кількох годин до однієї доби. Ділянка відмороження терпне, пече. Шкіра при цьому бу­ває блідою або синявою. Больова та чутливість до дотику знижені. Після нормалізації температури шкіри та відновлення її функції починається реактивний період. Кінцівка теплі­шає, шкіра червоніє, далі з’являєть­ся біль та набряк м’яких тканин.
Іс­нує така класифікація відморо­жень: І і II ступінь – поверхневі, III та IV – глибокі.
Відмороження І ступеня вини­кають від нетривалої холодової дії; порушення кровообігу та живлення мають зворотний характер. Колір шкіри синявий, інколи уражені ді­лянки набувають мармурового за­барвлення. Після зігрівання віднов­люється функція кінцівки, больова та тактильна чутливість збережені.
За відморожень II ступеня утво­рюються пухирі, наповнені прозо­рою рідиною. Шкіра навколо них бліда, після зігрівання – рожева із синявим відтінком. Пухирі мо­жуть утворюватися на другий або третій день після обмороження. Після розкриття пухирів на шкірі з’являються виразки, больова та тактильна чутливість зберігаються. Порушений кровообіг відновлюєть­ся через кілька днів, епідерміс злу­щується та через 8-10 днів шкіра набуває попереднього вигляду.
III ступінь відмороження харак­теризується розвитком змертвіння шкі­ри та підшкірної основи. Шкіра ура­жених ділянок набуває багряно-си­нявого забарвлення, рано виника­ють пухирі, наповнені кров’янистою рідиною, больова чутливість від­сутня, тактильна також. Через кіль­ка днів з’являється сухе або воло­ге змертвіння тканин з утворенням демарка­ційної лінії, яка відділяє змертвілу тканину від живої. Після від­торгнення струпа наступає заживлення із поступовим утворенням виразних рубців.
Під час IV ступеня відморожен­ня настає змертвіння і глибоких тканин. Шкіра синявого кольору, інколи з мармуро­вим відтінком, розвивається набряк м’яких тканин. Поступово починається суха або во­лога гангрена, демаркаційна лінія з’являється через 12-14 днів. З по­чатком відторгнення змертвілих ді­лянок тканин можуть виникати різні ускладнення: абсцес, флегмона, ос­теомієліт, тромбофлебіт, тривало незагоювані рани тощо. Відмороження та тривалі переохолодження можуть бути причиною схильності до різноманітних судинних захворювань, виник­нення невритів, трофічних виразок.
Крім гострого, буває хронічне відмороження, яке частіше виникає за підвищеної вологості та темпера­тури близької до 0°С. Повторні та нетривалі переохолодження зумов­люють змі­ни шкіри у вигляді звуження судин, порушен­ня живлення тканин. За клінічною картиною хронічне відмороження подібне до від­мороження І ступеня: шкіра холод­на з синявим відтінком, больова та тактильна чутливість збережені, ін­коли дещо знижені, місце ураження свербить, терпне.
Перша допомога при відмороженнях найчастіше надається на місці пригоди. Побілілі щоки, ніс, вуха, відігрівають просто на вулиці, розтираючи уражену ділянку коловими рухами. Не слід розти­рати відморожених частин тіла снігом, оскільки дрібні крижинки можуть подряпати шкіру, що призводить до інфіку­вання рани та різних ускладнень, то­му найкраще розтирати вовняною рукавичкою, хутряним коміром чи сухою фланеллю до почервоніння і появи поко­лювання.
При відмороженні кінцівок, потерпілого переводять у теп­ле приміщення, дають йому гаря­чий чай, каву. Взуття та одяг обе­режно знімають, якщо є можли­вість, поміщають уражені ділянки тіла у ванну з температурою води 17-18°С. Масажуючи уражену кін­цівку протягом однієї години, посту­пово підвищують температуру води до 32-36°С. Масаж починають від пальців вгору. Під час масажу необхідно потерпілого змушувати ворушити пальцями, щоб швидше відновився кровообіг. За повного відігрівання шкіра стає яскраво-рожевою, з’являється біль. Від­морожену ділянку тіла обережно витирають, протирають етиловим спиртом, накла­дають суху пов’язку, бажано стерильну.
У потерпілих з II ступе­нем відмороження в умовах лікувального закладу, пухирі обробля­ють 70% етиловим спиртом, у сте­рильних умовах видаляють пухирі, на поверхню рани накладають пов’язку з антимікробними засобами.
За тяжких і значних обморожень ІІІ і ІV ступеня уражене місце закривають стерильною пов’язкою і невідкладно транспортують до лікарні.
Тривала дія низької температури на людину може призвести до пато­логічного охолодження з порушен­ням функції життєво важливих ор­ганів – замерзання. Цьому переду­ють голодування, перевтома, алко­гольне сп’яніння та інші несприят­ливі фактори. Розрізняють три ста­дії замерзання: адинамічну (темпе­ратура тіла 30-32°С), ступорозну (температура тіла 20-30°С) та су­домну (температура тіла нижче 20-30°С). При зниженні температу­ри тіла нижче 25-22°С спостеріга­ється різко виражене порушення серцевої діяльності, врятувати хво­рого практично неможливо. Перша допомога полягає у зігріванні хво­рого в умовах теплого приміщення. Його роздягають та розтирають тіло 70% етиловим спиртом, дають чай або каву, якщо збережений ковталь­ний рефлекс. Після надання першої допомоги хворого перевозять до спеціалізованого стаціонару.
Усім хворим з відмороженнями обов’язково проводиться профілак­тика правця.

Основні помилки
Помилка перша. Розтирати снігом чи вовняною рукавицею. Це неправильно: схоплена хо­лодом шкіра стає тендітною, втрачає свою еластичність і будь-який механічний вплив може пошкодити її.
Помилка друга. Людей з відмороженими частинами тіла раніше радили віді­грівати в гарячій воді. Це теж помилка. Різкий контраст температур не додасть здоров’я, а до пошкодження шкіри цілком може довести, навіть більше – до зупинки серця. Тому замерзлу або відморожену людину правильніше буде помістити у ванну з теплою водою температури людського тіла ( 36-37 градусів).
Помилка третя. Не можна відразу ж змащувати відморожені ділянки тіла коров’ячим маслом чи свинячим салом або іншими жирами. Масляний шар замазує шкіру й замуровує в ній холод, що проникнув усередину.
Оскільки подітися йому нема куди, він просувається далі усередину тіла. Таким чином, руйнівна дія холоду триває, навіть якщо людина вже перебуває в теплому приміщенні, а отже площа тіла, уражена морозом, збільшується. Отож спочатку потрібно вигнати холод з тіла – відігріти в теплій воді або зма­зати уражені ділянки спиртом (не втирати його (!), а саме змазати, облити, нанести, злегка торкаючись долонею). Уже потім, коли весь мороз із тіла піде, тоді навіть потрібно змастити шкіру живильними мазями, щоб допомогти їй швидше відновитися.
Помилка четверта. І тепер нерідко прилиплий на морозі до металевих пред­метів язик відливають окропом, а потім дивуються – звідки пухирі взялися? Звісно ж – від опіку. Чому народ вирішив винайти такий рецепт, догадатися важко, бо відомо, що температура замерзання й плавлення води – 0 градусів. Тобто достатньо полити прилиплу шкіру водою кімнатної температури, щоб вона відлипла від металу без додаткових пошкоджень.
Помилка п’ята. Це найулюбленіший народний рецепт – на морозі вживати алькогольні напої “для зігріву”. Зрозуміти можна, але простити ні. Справді, під впливом алкоголю кров біжить швидше, але разом з тим від алкоголю розширюються судини і все вироблене для обігрівання організму тепло вилітає “як у трубу”. Зігрівання оманливе. До речі, досвідчені туристи ніколи не гріються горілкою, а тільки гарячими першими стравами або гарячим чаєм.
Помилка шоста. Часто доводиться бачити, як люди (дорослі й діти) на морозному повітрі прикривають ніс і рот вовняним шарфом. Дія неправильна. Видихуваний пар просочує шарф і під впливом морозного повітря він пере­творюється в крижану кірку. Повітря, яким тепер дихає людина через охоло­джений шарф, стає ще більш крижаним, і носоглотка не встигає його нагріти до потрібної температури і як результат – застуда.
Помилка сьома. Ця неправильна дія стосується маленьких дітей. Як зазви­чай виводять малят на прогулянку? Просто – одягли тепліше й вивели. А ось ніс перед прогулянкою почистити забули. На жаль, більшість батьків цю вкрай необхідну процедуру не роблять. А треба б. Вдихуване через ніс холодне по­вітря зігріється й не завдасть шкоди, а повітря, яке проходить через рот, мине “природну грубку”, проникне усередину й призведе до хвороби. Тому носові проходи обов’язково мають бути вільними (як у дітей, так і у дорослих).
Помилка восьма. Надягти кілька пар вовняних шкарпеток. Це теж неправильно. По-перше, у здавлених кінцівках порушується кровообіг. По-друге, зникає повітряна подушка, яка є бар’єром для холоду. І ноги замерзають швидше й сильніше, ніж в одній парі шкарпеток, але не стиснуті з усіх боків.
Помилка дев’ята. Виходити на морозне повітря відразу ж після гарячого душу й випитого чаю теж є великою помилкою. Це прелюдія до замерзання й відмороження. Розширеним від гарячого судинам потрібно дати час звузитися й тільки потім іти на вулицю. Тобто хвилин через 30-40, не раніше.
Помилка десята. Взагалі не потрібно виходити на вулицю в сильний мороз без гострої потреби.