День Соборності дістав офіційний статус свята лише у 1999 році. З приходом різних партій та президентів до влади вже за часів незалежності України його то скасовували, то знову повертали.
13 листопада 2014 року Президент України Петро Порошенко підписав Указ «Про День Соборності України», відповідно до якого 22 січня Україна відзначатиме День Соборності, приурочений до підписання Акту про об’єднання Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки.
Соборність українських земель має глибоке історичне коріння, спирається на споконвічну мрію народу про власну незалежну, соборну державу та є інтегральним результатом складного і довготривалого процесу її формування. В часи феодального роздроблення земель Київської Русі заклики до спільних дій окремих князів супроводжували літописний період української історії. Образ скривдженої України та православної віри, необхідність її оборони надихав козацькі полки Богдана Хмельницького. В народній пісенній та епічній творчості сакральна Україна завжди уявлялась як єдине тіло від Сяну до Дону.
Відновлення української держави стало політичним кредо Кирило – Мефодіївського братства. У маніфесті від 10 травня 1848 р., Головна Руська Рада, перша українська політична організація Галичини, заявила про єдність 15-мільйонного українського народу та його земель, примусово поділених між Російською та Австрійською імперіями, і підтримала національні права інших поневолених народів.
У другій половині ХІХ ст. українська інтелектуальна еліта, добре розуміючи всю небезпеку бездержавного існування народу та поділу його території між іншими державами, докладала величезних зусиль для взаєможивлення культур наддніпрянських та галицьких українців.
З кінця ХІХ ст. соборність стає одним з наріжних каменів ідеологічних декларацій, програм та маніфестів новостворених українських політичних партій. У 1885 році утворилася Народна Рада, програма якої може розглядатись як перша поширена політична програма національних дій, основною метою якої були ідеї про необхідність вільного розвитку українців як самостійної слов’янської народності, конституційної оборони її прав і інтересів підйому з економічного упадку, належних умов для греко-католицької церкви, розвитку народної освіти.
Образ єдиної нероздільної вільної самостійної України «від гір карпатських аж по кавказькі», сформований М. Міхновським 1900 р., став загальновизнаним національним ідеалом, на якому зійшлися політичні сили України початку ХХ ст., в наступні десятиліття ідея соборності залишалась інтегральним чинником і чи не єдиним обов’язковим положенням програмних цілей усіх течій національно-визвольного руху.
Перша світова війна створила небезпечний прецедент, поставивши великі маси українців в лави воюючих одна з одною ворожих армій. Одночасно війна, яка обернулася рядом революцій, створила якісно нові можливості для відновлення української державності та реалізації соборницьких прагнень.
Проголошення Центральною Радою Української Народної Республіки стало центральною подією Української революції 1917 – 1921 рр., логічним завершенням довготривалого національно-визвольного руху. IV Універсалом Центральної Ради УНР твердо заявила про перспективу соборності своєї державної політики.
3 січня 1919 року було ухвалено рішення про злуку, в якому зазначалося: «Українська Національна Рада, виконуючи право самовизначення Українського Народу, проголошує торжественно з’єднання з нинішнім днем Західно – Української Народної Республіки з Українською Народною Республікою в одну одноцільну, суверенну Народну Республіку».
Остаточна процедура оформлення соборності відбулася в Києві 22 січня, в першу річницю проголошення ІV Універсалу Центральної Ради. В цей день був підписаний і оприлюднений спеціальний Універсал Директорії УНР, який дістав також назву Акту Злуки.
Наступного дня Акт злуки був схвалений Конгресом Трудового народу України. Акт Соборності надав завершеної форми самостійній українській державі. Він став яскравим фіналом складного і тривалого шляху українців до консолідації етносу, перетворення його в єдину політичну націю, а також об’єднання території його споконвічного проживання в межах єдиної української держави.
У реальних обставинах 1919 р., коли Україна опинилась оточеною колом фронтів, УНР не вдалося відстояти. Об’єднавча акція 1919 року залишила глибинний слід в історичній пам’яті українського народу. В українській суспільно-політичній думці ХХ ст. Україна інтерпретувалася лише як соборна держава. Не випадково в роки радянської влади про подію 22 січня 1919 р. публічно не згадувалося. Проте в пам’яті народу залишалася живою, 1990 року на її честь Народний рух України організував живий ланцюг від Львова до Києва, який окрилив і надихнув Україну, змусив повірити у власні сили і перестати боятись режиму.
Нині в Україні ті самі проблеми. Революція 1919 року – минуле, Революція Гідності 2014 року – сьогодення, але ці революції об’єднали Україну. Ці революції були великою, урочистою, єдиною в своєму роді маніфестацією солідарності всього українського народу. І в далекому минулому, і сьогодні ці революції не лише справили велике враження на всіх учасників, а й почали нову добу в житті українського народу. І в цьому велика заслуга творців Акту соборності 22 січня 1919 року. Це величне, визвольне минуле України!
На жаль сьогодення нашої країни є знову затьмарене сумними подіями: революційні події 2013-2014 років, революція Гідності і трагедія початку неоголошеної війни Росії проти України, окупація «братнім російським народом» Кримського півострова і декількох обласних центрів на сході України.
З метою утвердження в Україні ідеалів свободи і демократії, збереження та донесення до сучасного і майбутніх поколінь об’єктивної інформації про доленосні події в Україні початку XXI століття, а також віддаючи належне шанування патріотизму і мужності громадян, які в листопаді 2013-го та лютому 2014-го стали на захист демократичних цінностей, прав і свобод людини і громадянина, національних інтересів Української держави та її європейського вибору, святковий День отримав нове дихання.
Кожен отримає свій урок з історії. Але ми маємо пам’ятати: українське національне відродження відбувалося й відбувається в гармонії з соціальним визволенням. Успіх побудови демократичної та міцної держави ґрунтується на спільних зусиллях на дотриманні принципів незалежності, на усвідомленні власної відповідальності за майбутнє усього українського народу. Ми повинні бути гідними місії, покладеної на нас долею; мусимо підтримати й продовжити героїчні досягнення наших предків; оправдати сподівання і стати гордістю для наших нащадків.
22 січня Україна урочисто відзначатиме 96-ту річницю проголошення Акту Злуки. І хоч Акт Злуки тоді реалізувати не вдалося, він є яскравим виявом прагнення українців до національної єдності.
Український народ об’єднався задля здійснення високої мети — процвітання соборної незалежної демократичної могутньої України, надійної запоруки добробуту й щасливого життя її народу. Всі ці події стали випробовуванням для всіх нас – тестуванням на зрілість, на терпіння, на толерантність, нарешті – на здоровий глузд. Нині уже ніхто не сумнівається у тому, що український народ в змозі поліпшити життя у своїй власній державі.
