Рік тому, в ніч з 28 на 29 липня, росіяни вчинили один із найжорстокіших злочинів, скоєних ними за 9 років війни проти України.
Криваві звірства в Бучі, Ірпені, Маріуполі та інших містах, де окупанти влаштовували геноцид, вбиваючи українців, знущаючись над честю та достоїнством нашого народу, відкидаючи будь-які закони та звичаї ведення війни й норми людської моралі, шокували весь світ. Коли здавалося, що більш ницого та підлого вчинку здійснити неможливо, ворог підірвав полонених бійців «Азову» в Оленівці.
За кілька днів до теракту окупанти навмисно, знаючи, що саме вони готуються зробити, перевели частину полонених в окреме приміщення. Близько 02:00 29-го липня цей ангар за секунду став братською могилою для 53-х азовців. 130 отримали поранення.
Тієї липневої ночі вони спали. Беззбройні. В очікуванні на обміни, які були обіцяні та гарантувалися третіми країнами й міжнародними організаціями.
Пройшовши криваві бої в Маріуполі, виконавши наказ і врятувавши Україну, вони були підступно вбиті уві сні.
Ворогам не вдалося перемогти їх на полі бою, навіть маючи абсолютну перевагу в озброєнні та живій силі. Свою ненависть, злобу та безсилля вони вимістили на людях, котрі не могли захистити себе та дати відсіч.
Сьогодні Україна згадує кожного, хто загинув тієї страшної ночі. Ми — пам’ятаємо про них завжди. Ця пам’ять живе в кожному нашому пострілі, в кожному залпі, в кожній атаці. І вони живуть в них.
Помстити смерті наших побратимів, повернути тих, хто досі лишається у полоні, та звільнити Україну від кривавого московського терору — справа честі.
За жорстоке, цинічне та демонстративне вбивство полонених азовців в Оленівці неодмінно буде покарання.
Не всі винні в організації та здійсненні цієї показової страти постануть перед судом. Багато з них до нього не доживуть.
